Статті

В академічному храмі Української богословської академії в Ужгороді вшанували пам’ять українського патріота Михайла Сороки

soroka16 червня в академічному храмі апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді відслужили заупокійну літію за українським патріотом, провідником Крайової екзекутиви Організації Українських Націоналістів на західноукраїнських землях, борцем за державну незалежність України та проти комуністично-радянського тоталітаризму, організатором руху спротиву політичних в'язнів «ОУН-Північ» Михайлом Михайловичем Сорокою (27.03.1911 – 16.06.1971).

Заупокійну літію очолив адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель храму архімандрит Віктор Бедь. У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спочинку та життя у піднебессі.

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ.

Біографічна довідка:
Михайло Михайлович Сорока (27 березня 1911, с. Гнилиці Великі, Західна Україна у складі Австро-Угорської імперії, нині с.Гнилиці, Підволочиський район, Тернопільська область, Україна — 16 червня 1971, Дубравлаг,Мордовія, РРФСР) — провідник Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (1934–1936), член Крайового Проводу ОУН (1940). Протягом 34 років був в'язнем радянських таборів, організатором руху спротиву в'язнів «ОУН-Північ».
Народився 27 березня 1911 року в с. Гнилиці Великі на Тернопільщині. Навчання розпочинав у Тернопільській українській державній гімназії, а закінчив Українську реформовану реальну гімназію в Ржевцях біля Праги у Чехії. Після гімназії вступає на архітектурний факультет Празької політехніки, який закінчує 1936 р. Завзятий пластун.
Член ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ).
9 січня 1937 року його арештовують і ув'язнюють у Станіславській і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі Картузькій. У вересні 1939 року після падіння Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.
У грудні 1939 року став членом спортивного товариства «Спартак». У січні 1940 року вступив на перший курс математичного факультету Львівського політехнічного інституту, паралельно працював «бібліотекарем і рисівником при бібліотеці фізико-математичного факультету Львівського університету», а з березня того ж року почав навчатися на мистецьких курсах. 1940 року М. Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.]
22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М.Сороки і К.Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.
Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М.Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К. Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К.Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М.Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.
У пересильній Замарстинівській тюрмі Михайло довідується, що у Львівській тюрмі — «Бригідках», де була ув'язнена Катерина Зарицька, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік).
На Воркуті знання М.Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.
Навесні 1949 року М.Сорока повертається до Львова, але вже в червні був схоплений органами НКВС СРСР просто на вулиці і засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв'язок з ОУН.
Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечувано жорстокого слідства (деякі в'язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато обрехало себе, не витримавши знущань), М.Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.
1954 року — Михайло Сорока, перебуваючи в Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв'язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану».
Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в'язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Помер Михайло Сорока у Мордовії 17 червня 1971, на 34-му році ув'язнення. 21 вересня 1992 року його прах було перевезено й перепоховано з Мордовії в Україну на Личаківському цвинтарі у Львові, на полі № 67.
З 60-ти прожитих літ Михайло Сорока був ув'язнений — 34 роки.

За матеріалами ЗМІ.