ТОП новини

Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ єпископ Віктор відслужив заупокійну літію за Народною артисткою України, співачкою Кларою Лабик-Попович в зв’язку із її передчасним упокоєнням

 

3354673а19 вересня 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив заупокійну літію за народною чартистською України, солісткою Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Кларою Ласлівною Лабик-Попович (22.09.1944, м. Ужгород, Карпатська Україна (Закарпаття) під окупацією Королівства Угорщини – 19.09.2018, м. Ужгород, Україна) в зв’язку із її передчасним упокоєнням на 75-му році земного життя.

Архієпископ Тельміський Іов (Геча): Україна завжди була канонічною територією Вселенського патріархату

 

«Не можна ділити Тіло Христове. Воно належить Христові, а не Москві…»

telm job

Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ Віктор відслужив заупокійну молитву з українськими жертвами насильницької пацифікації-терору Польщі проти українців Східної Галичини до 88-х роковин початку цієї каральної операції

jjjooo16 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, голова Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України в ХХ столітті, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив заупокійну молитву за українськими жертвами безбожної, антилюдської та насильницької пацифікації-терору окупаційного режиму Польської Республіки проти цивільного українського населення західноукраїнських земель Східної Галичини, що після 1919 – 1921 рр. опинились під польською окупацією, до 88-х роковин початку цієї ганебної антиукраїнської каральної операції.


У молитві до Господа Бога владика Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиками, дарування їх безсмертним душам вічного спокою та життя у піднебессі.

Історична довідка:

Пацифікація українського населення на західноукраїнських землях Східної Галичини польським окупаційним режимом (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) — репресивна акція, проведена польською владою у вересні — листопаді 1930 року за наказом маршала Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення західноукраїнських земель Східної Галичини.

Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.

Пацифікація Східної Галичини відбувалася на тлі глибокої політичної кризи, яка охопила Польську Республіку у середині 1920-х років. Цей період ознаменувався боротьбою із внутрішньою опозицією, консолідацією режиму «санації» всередині польського суспільства із застосуванням маршалом Юзефом Пілсудським репресивних, часом — авторитарних методів правління.

Ці загальнодержавні потрясіння особливо відчутно проявлялися по відношенню до українського населення Східної Галичини, яка опинилася під польським контролем та окупацією після поразки Західноукраїнської Народної Республіки у 1919 році та Української Народної Республіки в 1921 році. Територія західноукраїнських земель Східної Галичини була офіційно насильно і без згоди української нації передана Лігою Націй 14 травня 1923 року до складу Польщі за умови вирішення українського питання: надання українцям Польщі автономії. Попри це, польська влада знехтувала цими зобов'язаннями, натомість активно проводила політику колонізації, асиміляції і загального утиску українського населення краю. Так, навіть сама назва «Галичина» була офіційно замінена на Східна «Малопольща», репресувалися українські політики, припинялося фінансування освіти українською мовою.

Рішення про «утихомирення» Галичини було прийняте 01 вересня 1930 року після консультацій голови держави Юзефа Пілсудського з міністром внутрішніх справ Славоєм Складовським. Перші каральні акції розпочалися 16 вересня 1930 року, тривали до 30 листопада 1930 року і охоплювали 450 населених пунктів у шістнадцяти районах західноукраїнських земель Східної Галичини. З середини вересня до пацифікації було залучено шістнадцять рот поліції, для здійснення якої підрозділи у кількості 80–150 осіб оточували українські села і проводили обшуки та допит мешканців. З кінця вересня та на початку жовтня 1930 року до поліційних акцій також долучились і військові підрозділи — полки уланів, полк кінних стрільців, з яких було виділено разом десять ескадронів кавалерії. У проведенні пацифікації військові підрозділи відзначились особливою жорстокістю і займалися переважно «екзекуціями». Пацифікація з участю поліції загалом охопила 325 українських населених пунктів у п'ятнадцяти повітах, а з участю війська — 168 українських місцевостей у чотирнадцяти повітах; загалом проведено 5195 обшуків, «умиротворено» близько 450 українських сіл із 3500.

Особлива увага каральних загонів була приділена не тільки місцевим українським активістам, вчителям, священикам, але й всім українським установам — школам, осередкам Просвіти, кооперативам. Під час акції у кожному селі окремі мешканці піддавалися «екзекуції» — побиттю, систематично руйнувалося майно селян, громадських установ та кооператив, зокрема, розбивались яйця, розсипались крупи, борошно та приправи, на які виливалась «нафта», синька, олія, оцет. Арештованих за заздалегідь складеними списками збирали в громадських приміщеннях, де кожному завдавали двадцять п'ять — тридцять, а то й більше ударів нагаєм, при цьому принижуючи ще й морально, тобто примушуючи лаяти Україну, виголошувати заздоровниці на честь Юзефа Пілсудського, співати польський гімн. Нарузі піддавалися всі прояви українства: написи українською мовою, цвинтарі Січових Стрільців, портрети Франка та Шевченка. Громади кожного населеного пункту, де проводилася пацифікація, також мали сплатити контрибуцію польській поліції та армії продовольством, худобою та фуражем. На практиці побиття людей та руйнування майна супроводжувалося ще й відвертим пограбуванням населення. Загалом, каральна акція мала відверте застосування загального терору проти українського цивільного, у переважній більшості невинного населення, що мало стати карою за нелояльність цілого краю до окупаційного польського режиму та вияв українського патріотизму.

Українське цивільне населення під час цієї терористичної акції не мало жодного захисту від свавілля польської поліції і армії. За українськими даними зазнали побоїв 1357 осіб, серед них 93 школярів (починаючи навіть з восьми років), понад 40 жінок було зґвалтовано, загинуло 13 осіб. Під час акції було арештовано 1739 осіб, переважно студентів та учнів шкіл. Вже на 17 березня 1931 року з 909 відданих під суд, більшість — 698 — було виправдано та звільнено. Крім суто поліційних та каральних акцій було арештовано кількох провідних українських політиків, закриті осередки Просвіти, Сокола та заборонена діяльність Пласту. У кількох містах були розпущені українські школи та гімназії — на кінець 1930 року на західноукраїнських землях Східної Галичини, що опинились під окупацією Польщі, залишилося лише чотири державні школи з українською мовою навчання.

Прес-служба Закарпатського обласного товариства
борців за незалежність України в ХХ столітті

Єпископ Мукачівський і Карпатський УАПЦ Віктор відслужив заупокійну молитву за українським патріотом Валерієм Марченком до 71-річчя з Дня його народження

 

44455566616 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, голова Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України в ХХ столітті, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив заупокійну молитву за українським патріотом, громадським і культурним діячем, борцем за національну і державну незалежність України в 70-х – 80-х рр. минулого століття, політично репресованим і доведений до смерті в катівні Московським комуністично-радянським окупаційним режимом СРСР (1973 – 1984), літературознавцем, журналістом, правозахисником Валерієм Веніаміновичем (16.09.1947, м. Київ, Українська РСР під окупацією Московського комуністично-радянського режиму СРСР – 07.10.1984, Ленінград, тюремна лікарня, Російська РФСР у складі Московського комуністично-радянського СРСР, похований у с. Гатному Києво-Святошинського району Київської області, Україна) до 71-річчя з Дня його народження.


У молитві до Господа Бога владика Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його безсмертній душі вічного спокою та життя у піднебессі.

Біографічна довідка про доведення до смерті Марченка В. В. спецслужбами СРСР:

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Справу розглядав Київський міський суд під головуванням заступника голови Київського міського суду Григорія Івановича Зубця. Винним себе В. Марченко не визнав. В останньому слові він сказав, що «вірить у Бога та в добре начало в людях», що «завжди намагався робити людям добро». Він заявив також, що «держава мільйон разів завинила перед громадянами» та що він протестуватиме проти цього до кінця свого життя. В. Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки.

Післямова:

У наші дні, суддю апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Івановича Зубця, який засудив важкохворого Валерія Марченка в 1984 році, визнав його "особливо небезпечним рецидивістом" та прирік на неминучу смерті в умовах ув’язнення, Указом Президент України за № 307/2017 від 06 вересня 2017 року нагородили орденом Ярослава Мудрого V ступеня «За вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм»… Що безспірно є великою ганьбою для України…

Прес-служба Закарпатського обласного товариства борців
за незалежність України в ХХ столітті

 

Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ єпископ Віктор відслужив літію за українським патріотом, бійцем Карпатської Січі та активістом ОУН Євгеном Стахівим до 100-річчя з Дня його народження

65445615 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, голова Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України в ХХ столітті, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив вечірню заупокійну літію за українським патріотом, політичним і громадським діячем, членом Організації українських націоналістів з 1934 року, бійцем Карпатської Січі Карпатської України (1938 – 1939), одним із організаторів осередків ОУН на Сході України в роки Другої світової війни (1941 – 1943), борцем за національну і державну незалежність України в 30-х – 90-х рр. минулого століття, політично переслідуваним польським (1932 – 1939), угорським (1938 – 1939) і Московським комуністично-радянським окупаційними режимами (1944 – 1991), президентом середовища Української головної визвольної ради в США (1949 – 2014) Євгеном Павловичем Стахівим (15.09.1918, Перемишль, Західна Україна, Галичина під окупацією Австро-Угорської імперії та Королівства Польщі – 26.01.2014, Нью-Йорк, США) до 100-річчя з Дня його народження.


У молитві до Господа Бога владика Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його безсмертній душі вічного спокою та життя у піднебессі.

Прес-служба Закарпатського обласного товариства
борців за незалежність України в ХХ столітті

Ректор КаУ, керуючий Карпатською єпархією УАПЦ єпископ Віктор Бедь провів зустріч з представниками Закарпатської обласної громадської організації «Меморіал» імені Василя Стуса

 

112213 вересня 2018 року, в м. Ужгороді, відбулась зустріч ректора Карпатського університету імені Августина Волошина, керуючого Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, єпископа Мукачівського і Карпатського Віктора Бедь з представниками Закарпатської обласної організації Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса. Зустріч пройшла в робочому кабінеті ректора університету та керуючого єпархією за ініціативою Правління Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса (голова організації Степан Кубів) та представників закарпатського обласного активу даної громадської організації в складі Петра Маркевича, Юрія Опаленика, Юрія Готри та Сергія Кузнєва.


Участь у зустрічі також прийняли протоієрей Сергій Урста, декан богословсько-філософського факультету Карпатського університету імені Августина Волошина, в. о. ректора Ужгородської української богословської академії, канцлер Консисторії Карпатської єпархії УАПЦ, Антоніна Вчорашня, відповідальний секретар Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України в ХХ столітті, Орест Дідух, голова координаційного комітету Закарпатського національно-патріотичного об’єднання «Україна Соборна», керівник прес-служби університету та єпархії, Василь Біксей, іподиякон керуючого єпархією.

В ході зустрічі сторони обговорили питання співпраці, серед яких сприяння відродженню і утвердженню національної та духовної та спадщини української нації, просвітницька та патріотична робота в молодіжному середовищі, організація та проведення наукових семінарів і конференцій присвячених проблемам дослідження прав людини, історії українського націотворення, державного та церковного будівництва.

Відтак Петро Маркевич, за дорученням Правління ВПО «Меморіал» імені Василя Стуса, подарував владиці Віктору унікальне видання фотоальбому «За Україну, за її волю, за честь і волю, за народ!», з матеріалами і фотографіями приуроченими 100-річчю Української Національної Революції 1917 – 1921 рр.

У свою чергу, владика Віктор подякував за цінний подарунок, та подарував кожному із шановних гостей Біблію українською мовою, у перекладі митрополита УАПЦ Іларіона Огієнка, церковно-історичний календар, брошуру з історії українського церковного будівництва з найдавніших часів і до наших днів, а також іконку апостола українського Андрія Первозваного.

За результатами зустрічі сторони домовились підготовити проект меморандуму про співпрацю, який планується підписати у найкоротший термін.

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ єпископ Віктор удостоїв ряд нацгвардійців високими церковними нагородами до 27-річчя відновлення Державної незалежності України та 27-річчя створення Національної гвардії України

 

DSC 715312 вересня, Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви з архієрейським візитом відвідав нацгвардійців військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України в м. Ужгороді.

Архієпископ Тельміський Іов (Геча): Автокефалія – це засіб забезпечити єдність і Церкви всередині держави, і між Помісними Церквами

 

987654987654Константинопольський патріархат відповідає на закиди Російської Православної Церкви


Процес підготовки надання автокефалії Українській Церкві виходить уже на практичний рівень. Це викликало багато негативних емоцій у представників РПЦ та УПЦ МП, які звинуватили Вселенський патріархат і патріарха Варфоломія в «єресі папізму», втручанні у справи інших Помісних церков та ледь не підготовці нового всеправославного розколу. Такі агресивні звинувачення не могли залишитись без відповіді з боку Матері-Церкви – Константинопольського патріархату. Cerkvarium вдячний владиці Іову (Гечі), архієпископу Тельміському, за надання детальних розяснень з приводу найболючіших питань, які турбують православних віруючих.

Cerkvarium: Владико, Московський патріархат наполягає, що автокефалію може просити лише канонічна частина якоїсь Церкви, а все інше – то «легалізація розколу». Але всі новітні автокефалії виникли внаслідок відокремлення виключно від Константинопольського патріархату, і це проходило дуже важко і болісно. Чи є якісь всіма визнані правила, як, хто і коли може просити про автокефалію? Адже найбільший досвід в цьому питанні – саме у Константинополя.

Архієпископ  Іов: Якщо вивчати історію Православної Церкви по текстах і документах, а не по створених міфах і фальшивій історіографії, видно, що абсолютно всі сучасні автокефалії були проголошені Вселенським патріархатом.

Навіть якщо брати історію Православної Церкви в Росії, то бачимо, що її автокефалія була само-проголошена в 1448 р., коли в Москві обрали митрополита Іону самостійно, без дозволу Вселенського Патріархату. Цікаво підкреслити, що ніколи не було дано Православній Церкві в Росії Томоса про автокефалію! В 1589-1590 роках Вселенський Патріарх Ієремія ІІ просто нормалізував ситуацію, піднявши цю кафедру на патріарше достоїнство, при тому, що було дозволено Московському архієрею «називатися»патріархом, при умові, що він мав поминати патріарха Вселенського і вважати його «як свого главу і першого», як сказано в грамоті.

Пізніші автокефалії, що були проголошені в ХІХ-му і ХХ-му столітті – всі були проголошені Вселенським патріархатом: автокефалії Православної Церкви в Греції (1850 р.), в Сербії (1879 р. і піднята до патріаршества в 1922 р.), в Румунії (1885р. і піднята до патріаршества в 1925 р.), в Польщі (1924  р.), в Албанії (1937 р.) в Болгарії (1945 р. і піднята до патріаршества в 1961 р.), в Грузії (1990 р.), та в Чехії та в Словаччині (1998 р.). Кожне з цих проголошень було пов’язане з політичним фактором, і автокефалія була проголошена як спосіб забезпечити єдність Церкви так всередині кожної з цих держав, як і єдність між Помісними Церквами.

Крім Вселенського Патріархату, в історії Православної Церкви жодна інша Помісна Церква не проголошувала автокефалії. Правда, Православна Церква в Росії може претендувати, що вона проголосила автокефалію Православної Церкви в Грузії (1943 р.), в Чехословаччині (1951 р.) та в Америці (1970 р.), але ці автокефалії не визнавалися повнотою Православної Церкви, тому що Православна Церква в Росії не має такої прерогативи надавати автокефалію. Тому самі ці три Церкви зверталися до Вселенського Патріархату за наданням Томосу про автокефалію. З часом Вселенський Патріархат нормалізував ситуацію, проголосивши автокефалії Православної Церкви в Грузії (1990 р.) та в Чехії і Словаччині (1998 р.).

Cerkvarium: Чи можна вважати, що нинішній важкий стан розділення українського православ’я є наслідком того, що свого часу РПЦ проігнорувала звернення Архієрейського собору УПЦ від 1991 р. про автокефалію?

Архієпископ  Іов: На мій погляд, так! Якщо автокефалія була би проголошена в Україні одразу після проголошення її незалежності в 1991 р., можна було б запобігти 30 роках болючого і шкідливого розколу, який розпочався в 1989 р. І така була позиція всього єпископату УПЦ МП, який постановив одразу після проголошення незалежності Україні, на своєму соборі в листопаді 1991 р.: «собор вважає, що дарування автокефалії Українській Православній Церкві спрятиме зміцненню єдності Православ’я в Україні і ліквідації автокефального розколу, що виник, протидіятиме уніатській і католицькій експансії, служитиме примиренню та встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, згуртуванню всіх національностей, які живуть на Україні, і тим самим вноситиме свій внесок у зміцнення єдності всього українського народу». Під цією постановою стоїть підпис всіх без виключення тодішніх єпископів  УПЦ МП, в тому числі єпископа Чернівецького і Буковинського Онуфрія – теперішнього митрополита Київського і всієї України. До речі, часто забувають (чи навмисно прикривають), що так званий «Харківський собор», який вибрав на Київську митрополичу кафедру блаженної пам’яті митрополита Володимира (Сабодана) на місце Філарета (Денисенка), повторив таку позицію, звертаючись в 1992 р. до Патріарха Московського Алексія II такими словами: «Ми впевнені, що життєво важливе питання про дарування Українській Православній Церкві канонічної автокефалії за допомогою Божою і зусиллями нового Предстоятеля буде успішно просуватися в єдності всієї української пастви з новою енергією, з новою силою в світлій надії, що Українська Православна Церква в недалекому майбутньому отримає бажану канонічну автокефалію».

Cerkvarium: РПЦ постійно звинувачує Константинополь в «єресі папізму». Але в самому Московському патріархаті дуже популярна доктрина «Третього Риму», за якою РПЦ сама має посісти перше місце в Диптиху. Що може зробити Константинополь з цими імперськими замашками російської церкви?

Архієпископ  Іов: Теорія Москви як «Третього Риму» не являється ані екклезіологічною доктриною, ані прерогативою канонічного (церковного) права. Цей міф придумав псковський старець Філофей на початку XVI-го століття. Але Православна Церква не живе на базі міфів. Історія Православної Церкви не знає «першого» і «другого» Рима, але лише «старий» (Рим) і «новий» (Константинополь). Тут третьому не бувати. Православна Церква живе, крім Священного Писання, на основі віровчення і канонів Вселенських Соборів. Там чітко і ясно вказано, що лише ці дві історичні кафедри отримали особливі права і прерогативи за часів Вселенських соборів. А хто серед православних може сьогодні претендувати мати вищу владу над Вселенськими соборами, щоби поміняти їхні рішення? На самому ділі, кожний православний єпископ, під час сповіданняі віри перед своєю єпископською хіротонією, обіцяв завжди дотримуватися не тільки віровчення але й церковних правил Вселенських і помісних соборів, які його зобов’язують.

Cerkvarium: Митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеєв) в одному з інтерв’ю заявив: «На відміну від Римської церкви в православній церкві завжди існувала інша система помісних православних церков, кожна з яких має самостійність і ніхто одне одному не підпорядковується». І при цьому Вселенський патріархат ставиться на одну дошку з іншими. Наскільки таке розуміння системи помісних церков є коректним? Якими є межі втручання Вселенського патріарха у справи (проблеми) інших помісних церков?

Архієпископ  Іов: Стосовно звинувачення деякими людьми Константинополя в «єресі папізму», потрібно нагадати, що в Священному Писанні апостол Павло порівнює Церкву Христову з тілом, в якому голова є Христос, і в якому ми – члени (див. Еф. 5:23, 30; Кол. 1:18). Але для нас, православних, Церква не є чимось абстрактним, як у протестантів, але чимось дуже конкретним – боголюдським організмом, що складається з конкретних людей. Тому, згідно православного церковного права, главою місцевої Церкви являється конкретна людина – єпископ. І згідно 34 апостольського правила, єпископи регіональної Церкви повинні визнавати того, хто з них є першим, і визнавати його як свого главу, і нічого робити важливого без його відома. Це правило завжди було застосовано і на Вселенську Церкву, тому що наша Православна Церква є єдиною, вона являється «Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою», а не якоюсь конфедерацією окремих незалежних церков, як ми це бачимо в протестантизмі. Наскільки Церква єдина, одне тіло – тіло Христове – то у Неї одна голова. Церква не являється багатоголовим монстром! Тому й в грамоті, що підняла Московську кафедру до патріаршества в 1590 р. якраз сказано, що Московський архієрей повинен визнавати апостольський Константинопольський престол як «свого главу і першого», як це роблять інші патріархи православні. Зрікатися цього – значить, не тільки втрачати ці привілеї, які були дані Московській кафедрі патріаршими актами Константинополя, але й відходити від православного вчення про Церкву згідно постанов Вселенських соборів та Священного Писання.

Cerkvarium: Які особливі привілеї або функції має Вселенський патріарх в рамках координації?

Архієпископ  Іов: Вселенський патріарх не являється в Православній Церкві лише одним із патріархів. Він не тільки «перший серед рівних». До речі, латинська формула «primus inter pares» ніде не зустрічається в православному церковному праві, де навпаки говориться про «старшинство честі» (презвія тіміс), що вказує на ієрархію чи принаймні на якийсь порядок. Маючи це «старшинство честі» згідно священних канонів, Вселенський патріарх як «глава» і «перший» в Православній Церкві повинен забезпечувати єдність Помісних Церков і координувати їх. Це було видно в ХХ столітті при підготовці Святого і Великого Собору Православної Церкви та в координації Помісних Церков в між-християнському діалозі на світовому рівні. Виходячи з своєї ролі забезпечувати єдність Помісних Церков і координувати їх, Вселенський патріархат проголошує автокефалію нових помісних Церков, як про це вже було сказано. Крім цього, згідно 9-го і 17-го правила Четвертого Вселенського Собору, Вселенський патріарх має прави приймати апеляції (екклітон) від кліриків і єпископів (в тому числі інших Помісних Церков). Йому теж належить право засновувати ставропігії (в тому числі на території інших Помісних Церков).

Cerkvarium: Наскільки можна вірити спікерам РПЦ, що вона має масову підтримку своєї позиції по Україні серед предстоятелів та єпископату інших Помісних Церков? Як можна трактувати висловлювання глав інших грецьких церков щодо того, що Україна є виключно канонічною територією РПЦ? Чи є з цього приводу всеправославний консенсус?

Архієпископ  Іов: В цьому Вашому питанні головне – відрізняти дві речі: по-перше –  визнання УПЦ МП на чолі з Митрополитом Київським і всієї України Онуфрія, а по-друге – питання юрисдикції над Україною. Відносно першого пункту, то ясно, що серед трьох православних юрисдикцій в Україні в даний момент (УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ) лише УПЦ МП є визнаною Церквою вселенським Православ’ям, оскільки вона є частиною Московського Патріархату, який отримав свій канонічний статус від Вселенського Престолу і який перебуває в єдності з усіма помісними Православними Церквами. Інші дві групи, починаючи з 1989 р. відкололися від Московського Патріархату, і тому вважаються розколом (схизмою) і не признаються жодною помісною православною Церквою.

Відносно другого пункту, то треба підкреслити, що церковна юрисдикція над Україною належить виключно Вселенському патріархату. Коли Православна Церква в Росії отримала статус патріархату в 1589-1590 р., Київська митрополія (в Польсько-Литовській державі, з кафедрою в Києві) залишалася в юрисдикцій Константинополя. Після того, як лівобережна Україна була приєднана до Московської держави після Переяславської Ради (1654 р.), в час, коли відбувалися постійні війни між Турецькою і Московською державами (з 1676 р.), і після того, як на Київській кафедрі, яка залишалась вакантною довгий час (з 1681 р.), патріарх Московський незаконно поставив Гедеона Святополка-Четвертинського на прохання  гетьмана Івана Самойловича (в 1685 р.), то в кінці кінців, в 1686 р., патріарх Московський отримав від Вселенського патріарха Діонісія IV лише дозвіл висвячувати митрополита Київського, який повинен був продовжувати поминати патріарха Вселенського і залишатися його екзархом. Виходить, що з політичних обставин Київська Митрополія потрапила лише в адміністрацію Православної Церкви в Росії, але жодної передачі Київської митрополії Москві в 1686 р. не було, як, до речі, підкреслює Томос про автокефалію Православної Церкви в Польщі(1924 р.), де сказано, що ця автокефалія надається «дослухаючись гучного голосу канонічного обов’язку, що накладає на наш Святіший Вселенський Престол піклування про Святі Православні Церкви, які знаходяться у скруті; вбачаючи, що й історія свідчить на користь зазначеного (бо ж написано, що відчуження від нашого Престолу Митрополії Києва й залежних від неї Православних Церков Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Церкви Москви, з самого початку були здійснені зовсім не у згоді із законними канонічними приписами; також недотримано того, про що було спільно заявлено щодо повної церковної самодостатності Київського митрополита, який носив титул екзарха Вселенського Престолу)».

Виходячи з цього, коли Україна вже не являється сьогодні частиною Російської імперії (як також і не Радянського Союзу), і коли в ній триває майже 30 років церковний розкол, через який мільйони людей знаходяться поза межами канонічної Церкви, і з яким до цього часу Православна Церква в Росії (себто Московський патріархат) не спроможна справитися, Вселенський патріархат зобов’язаний прийняти належні міри згідно зі своїми прерогативами, для того щоб забезпечити церковну єдність. При цьому, слід підкреслити, що він не втручається в справи чужої помісної Церкви, але діє на своїй канонічній території – на території Київської митрополії.

Cerkvarium: Щодо постійних погроз у розриві євхаристичного спілкування. Уявімо, що Україна отримує автокефалію, і РПЦ її не визнає. Що далі? Як казав Каліст (Уер), не можна «зловживати Євхаристією», тобто, шантажувати припиненням євхаристійного спілкування. Як розрив євхаристичного спілкування може позначитись на церковній самовідомості Російської церкви?

Архієпископ  Іов: Я погоджуюсь з митрополитом Діоклійським Каллістом відносно «зловживанням Євхаристією». Припиняти євхаристичне спілкування потрібно із-за поважних, догматичних причин, а не із-за капризів. Часто чуємо з вуст представників Православної Церкви в Росії погрози, що настане гірша схизма, ніж в 1054 р. Хто добре знає церковну історію, знає, що так звана велика схизма 1054 р. – теж великий міф. Анафематствування один одного, з боку Рима і Константинополя, було результатом неуспішного вирішення припинення євхаристичного спілкування між цими двома Церквами на початку ХІ-го століття із-за добавлення «філіокве» в Символі віри. Із-за цієї добавки Константинополь підозрював, що Рим поміняв віру. Питання було догматичне. Тому, до речі, сьогодні діалог, який ведеться між Православною Церквою і Римо-Католицькою Церквою, є діалогом богословського характеру. Тепер, відносно питання розколу і автокефалії в Україні: всім відомо, що ця проблема не є питанням богословського характеру, і тут не потрібно звинувачувати будь-кого в єресі. Тому, погрози у розриві євхаристичного спілкування, якщо Україна отримує автокефалію, являються скоріше всього зловживанням Євхаристією.

Cerkvarium:  Також Москва погрожує, що у випадку надання Україні автокефалії тут почнеться ледь не кривава бійня. Чи є у Константинополя план, як побудувати автокефальну Українську церкву мирно і без війни? Як запобігти звуженню релігійних прав та свобод тих, хто захоче залишитись у підпорядкуванні Москви, та як не допустити тотального переділу церковного майна?

Архієпископ  Іов: Як щойно недавно було підкреслено митрополитом Гальським Емануїлом в одному інтерв’ю, «Вселенський патріархат не погрожує та не перебуває під загрозою. Мати-Церква засвідчила, що піклується про примирення суперечок та подолання розколів і в жодному разі не бажає появи нових». Автокефалія України пропонується Вселенським патріархатом не як зброя для війни, але як ліки, щоб загоїти церковний розкол, який триває майже 30 років. Як ми згадали, ці ліки пропонувала Московському патріарху вся повнота єпископату УПЦ МП ще в 1991 і 1992 рр. Як ми показали, протягом ХХ-го століття Вселенський патріарх на основі своїх прерогатив завжди забезпечував єдність помісних Православних Церков, і тому проголосив низку нових автокефалій як спосіб забезпечити єдність Церкви як всередині кожної нової помісної Церкви, так і єдність між всіма Помісними Церквами. Роль Вселенського Патріархату – служити єдності Православної Церкви. 

Cerkvarium: РПЦ наполягає, що надання Україні автокефалії – це підрив всеправославної єдності. А відмова взяти участь у Всеправославному соборі – це не підрив такої єдності?

Архієпископ  Іов: Сьогодні, в Православній Церкві, дуже часто говорять про соборність, забуваючи про те, що немає соборності без першості. На жаль, багато православних, у боротьбі з папізмом, запозичили протестантські аргументи, і відкинули повністю першість. Але священні церковні канони ясно стверджують, що не може бути ані Синоду (чи Собору) без першого, ані першого без Синоду (Собору). Це дуже гарно сформульовано в 34-му апостольському правилі, де сказано, що єпископи повинні визнати того, хто є першим (протос) серед них, і вважати його главою (кефалі) і не робити нічого важливого без його згоди, але і перший не може нічого робити без згоди всіх. «Бо таким образом буде однодумність (омонія), і прославиться Бог Господом через Духа Святого». Але в рамках соборності, церковні канони підкреслюють, що у першого (протос) є відповідальність скликати Синод (чи Собор), а у інших є обов’язок взяти участь у ньому. Наприклад, 19-те правило Четвертого Вселенського Собору підкреслює, що єпископи, які ігнорують скликання до Синоду без підстави, повинні бути виправлені. Сьогодні відмова в Православній Церкві визнавати Вселенського Патріарха як «першого» і як «главу», і стверджувати що Православна Церква не єдина Церква, а скоріше якась конфедерація незалежних помісних (або навіть національних) Церков, суперечить саме духу православної екклезіології і соборності, і тому ніяк не спомагає дійти до однодумності, до вирішення конфліктів та до вилікування розколів, але навпаки, сприяє фрагментації Православ’я та усугубленню конфліктів та розколів.

Cerkvarium: Дякуємо, Владико!

Джерело: cerkvarium.org

 

14 вересня, свій День народження святкує проректор з навчальної роботи, доцент кафедри права та канонічного права Карпатського університету імені Августина Волошина Богаш Ірина Петрівна

 

65465465414 вересня, свій День народження святкує проректор з навчальної роботи, доцент кафедри права та канонічного права Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богословської академії Богаш Ірина Петрівна.


З цієї святкової нагоди Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, ректор Карпатського університету імені Августина Волошин та Ужгородської української богословської академії привітав Ірину Петрівну!

У своєму привітанні владика побажав іменинниці життєвого щастя, наукових успіхів на ниві української вищої освіти і науки, міцного здоров'я, родинного затишку та Божої допомоги на життєвій ниві.

До цих вітань також приєднуються професорсько-викладацький склад, співробітники та студенти Карпатського університету імені Августина Волошина і Української богословської академії.

Прес-служба КаУ та УБА

 

Єпископ Мукачівський і Карпатський УАПЦ Віктор (Бедь) відслужив літію за мамою, Катериною Чаплай-Бедь, до 95-річчя з Дня її народження

 7878643333312 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, на могилі цвинтаря с. Минай Ужгородського району, відслужив ранкову заупокійну літію за мамою Катериною Кирилівною Чаплай-Бедь (21.12.1926/12.09.1923, м. Бобровиця Ніжинського округу Чернігівської губернії Української РСР під окупацією Московського комуністично-радянського СРСР – 08.06.2017, м. Ужгород Закарпатської області, Україна. Похована на сільському цвинтарі с. Минай Ужгородського району) до 95-річчя з Дня її народження.

Співчуття родині завідувачу кафедрою правознавства та канонічного права Олексію Пайді в зв’язку із смертю батька

 

dfdsssaКолективи Карпатського університету імені Августина Волошина, Ужгородської української богословської академії, Адвокатського бюро «Срібна Земля» та редакції газети «Срібна Земля» висловлюють щире співчуття Олексію Пайді, завідувачу кафедрою правознавства та канонічного права університету і академії, адвокату, професору у зв’язку із важкою втратою – передчасною смертю його батька Миколи Пайди.

ffhУБА реклама 16 copy copy copy

vydavnyctvo copy

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Держава може лише сприяти об’єднанню церков, а не стимулювати цей процес, – експерт

Держава може лише сприяти об’єднанню церков, а не стимулювати цей процес, – експерт

Державна влада не вправі стимулювати об'єднання релігійних спільнот, вона може лише сприяти цьому процесу.

Виступ Президента України на зустрічі з Всеукраїнською радою церков

Виступ Президента України на зустрічі з Всеукраїнською радою церков

«І були ми сліпими, і світла правоти не бачили, в омані ідольській блукали, і до того ж глухими були до спас...

Історична довідка християнізації України та становлення УАПЦ

Історична довідка християнізації України та становлення УАПЦ

40 – 70- рр. І ст. – апостольська місія апостола українського Андрія Первозванного на теренах Скіфії-Русі-Укра...

РПЦ обьявила войну Киеву, или почему Украина необходимо решить религиозный вопрос

РПЦ обьявила войну Киеву, или почему Украина необходимо решить религиозный вопрос

Украинская православная церковь Московского патриархата превратилась в мощное оружие, которое защищает интерес...

Не молитовою єдиною. Українська мова в Київській Русі

Не молитовою єдиною. Українська мова в Київській Русі

В Соборі Св. Софії, де Президенти незрідка моляться за Україну, відкрито написи тисячолітньої давнини, на яких...

Украина стремится иметь свою Поместную православную Церковь

Украина стремится иметь свою Поместную православную Церковь

Социологические исследования, если они действительно научно обоснованные, — это не просто зеркало существующег...

Юдина зрада, Голгофа та Великдень України

Юдина зрада, Голгофа та Великдень України

Україна пройшла Великий піст і святкує Великдень. Чи може для окремої країни існувати свій Гетсиманський сад? ...

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

30 березня 2015 року виповнилось 150 років з дня смерті великого будителя карпатоукраїнців (карпаторуських, ру...

Історія переслідування української мови, а через неї і української нації, чужинськими владами в україні за останні 400 років

Історія переслідування української мови, а через неї і української нації, чужинськими владами в україні за останні 400 років

3 липня 2012 року фракція Партії регіонів та Комуністичної партії (обидві політично-ідеологічні спадкоємці КПР...

Речник УПЦ МП виступив проти надання західними країнами зброї україні у війні з московсько-путінськими окупантами...

Речник УПЦ МП виступив проти надання західними країнами зброї україні у війні з московсько-путінськими окупантами...

"Реанімований комуністично-ординський режим Московії активізує антиукраїнську пропаганду та подальше розділенн...

Лист - заклик до об'єднання всіх православних Церков в Україні і визнання світовим православям автокефалії єдиної Помісної Православної Церкви

Лист - заклик до об'єднання всіх православних Церков в Україні і визнання світовим православям автокефалії єдиної Помісної Православної Церкви

З настанням весни пробуджується вся природа . Цьогорічна весна є променем надії і початком нового життя, особл...