З дискусії в інеті про проблеми канонічного визнання Української Церкви

bvv copyЗ канонічної точки зору є і інша велика проблема, на яку наразі ніхто не хоче звернути увагу (ні УПЦ (МП), ні УПЦ КП, ні УАПЦ) - це прблема взагалі невирішення і замовчування щодо канонічно-правового та історичного процесу церковного будівництва Української Церкви в минулому і на сьогодні.

А проблема наступна - в 1721 році Московським царстовм (надалі Російською імперією), як чужоземною і окупаційною політичною державною владою та верхівкою Мсковської Церкви (РПЦ) було ліквідовано первинну Українську (Руську) Церкву. При цьому така ліквідація відбулась з порушенням церковно-канонічних норм як в 1686 році (за так званого перепідпорядкування Української (Руської) Церкви Московському патріархату), так і в 1721 році (під час ліквідації Української (Руської) Церкви та перетворення Київської Митрополії в рядову єпархію РПЦ (МП)). Відтак на сьогодні УПЦ (МП) будучи структурним підрозділом РПЦ (МП) не є фактичним правонаступником первинної Української (Руської) Церкви заснованої 862 (3) року. А УПЦ КП та УАПЦ - є церковними об'єданнями українських православних офіційно визнаних Українською Державою, які канонічно мають право на відновлення своєї канонічно-історичної Української Церкви. І в даному випадку вини українських православних в тому, що вони домагаються Вселенського визнання для своєї відновленної Церкви, як це існує і у інших народів світу та прописано канонічно, ні перед Богом, ні перед Вселенським Православ'ям не має. Навпаки питання є до інших церковних структур, які визнають себе поміж собою та декларують канонічність, а стосовно вирішення долі Української Церкви своїм мовчанням та безучасністю фактично стали на шлях порушення церковно-канонічних норм щодо церковного будівництва та збереження єдності Вселенського Православ'я.

Тому раджу тим, хто вважає себе великим знавцем догматичного і канонічного вчення Вселенської Церкви Христової, спочатку добре вивчити ці догмати і канони, а на їх основі особливо уважно вивчити історичний процес християнізації та церковного будівництва в Україні. Тоді, якщо Ви подолаєте в собі меншовартість рабоприклоніння перед земними князями (державно-світськими та церковними) та загадаєте в першу чергу про Вселеську Церкву Христову, главою якої є Спаситель Наш Ісус Христос, а не земні патріархії з патріархами, то зможете дати відповідь на запитання чи канонічним є самовідновлення українськими православними, украденої у них, своєї канонічно-історичної Української Церкви... І чия вина на сьогодні є більшою перед Богом, за глум над Українською Церквою та її вірними, які вірні своєму Спасителю Ісусу Христу та Отцю Небеснему, українських православних чи лукавих і двуликих церковних чинуш різних мастей...

30 листопада 2014 року.
Архімандрит Віктор Бедь