ТОП новини


Особисто у мене жодного конфлікту з УПЦ МП не було і немає, – Віктор Бедь

004-300x200Інтерв'ю з Преосвященнійшим Віктором Бедь, єпископом Мукачівським і Карпатським, керуючим Карпатською єпархією, головою Комісії з духовності, освіти та катехізації Української Автокефальної Православної Церкви
– Давайте підіб'ємо підсумки 2015 року. Яким він був для Вас особисто та для єпархії?

– Стосовно себе, то минулий рік став для мене визначальним у питанні подальшої своєї церковної юрисдикційної приналежності на своїй, Богом даній нам усім українській землі, зокрема на рідному Закарпатті. Від переїзду, до Греції чи інших країн світу, я відмовився, хоча мені і пропонували продовжити свою церковну кар'єру за кордоном. Після смерті Блаженнійшого Митрополита Володимира Сабодана, з яким я по-синівськи та партнерськи співпрацював до останнього його подиху в земному житті (навіть тоді, коли з 2013 року, з його благословення, вже перебував у клірі Елладської Православної Церкви), я вийшов офіційно за штат Лангадської митрополії Елладської Православної Церкви і отримав відповідне церковне благословення на подальше продовження своєї богословської діяльності в Україні. Зрозуміло що на своїй рідній українській землі, я і надалі мав і маю намір проводити в церковному житті України ту саму церковно-канонічну лінію, яку проводив упродовж 2002–2014 рр. і, зокрема, за Блаженнійшого Митрополита Володимира Сабодана – на відновлення правдивої історії українського церковного будівництва, українізації церковного життя, дієвого, а не удаваного, подолання розділення українських православних та утвердження нашої історичної прабатьківської майже 2000-літньої єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви. Відповідно, вивчивши всі за і проти, дослідивши новітню історію церковного відродження в Україні, маючи особисті зустрічі та спілкування з високоповажними представниками УПЦ КП та УАПЦ, зокрема безпосередньо з Патріархом Філаретом Денисенком і майбутнім Блаженнійшим Митрополитом Макарієм Малетичем, у травні 2015 року я ухвалив рішення долучитися до лона відродженої прабатьківської апостольської Української Автокефальної Православної Церкви. 14 серпня минулого року в Кафедральному соборі апостола українського Андрія Первозваного мене було висвячено в єпископа Мукачівського і Карпатського та призначено керуючим новоствореною Карпатською єпархією УАПЦ на Закарпатті. Тож дякую Господу Богу за все у минулому році.

Карпатська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви в Закарпатській області була створена рішенням Архієрейського Собору УАПЦ 3 червня 2015 року. Хоча і до цього, в кінці 80-х на початку 90-х рр. минулого століття на Закарпатті вже було розпочато процес відновлення нашої прабатьківської Церкви. Тільки 14 серпня минулого року, як я вже зазначав вище, мене було висвячено в єпископа Мукачівського і Карпатського. Тож зрозуміло: за період біля 8 місяців досягнути того рівня розвитку єпархії, порівняно з тими, які діють на Закарпатті не одне десятиріччя, неможливо. Загалом 2015-й для нашої єпархії був роком становлення, структуризації та поетапного розвитку. Вважаю його успішним.

013-300x200На сьогодні до структури новоствореної Карпатської єпархії УАПЦ (Закарпатська область) належать: духовний клір у складі 1 архієрея, 8 священнослужителів; загальні збори єпархії; єпархіальна рада у складі 6 членів; консисторія (єпархіальне управління) у складі 7 членів; 11 єпархіальних відділів; 1 вищий духовно-богословський навчальний заклад; 1 духовно-богословський коледж; 1 чоловічий монастир; 15 парафій (із них зі статусом юридичної особи – 4, без статусу юридичної особи – 11), створених відповідно у м. Ужгороді, м. Берегові, Ужгородському, Перечинському, Воловецькому, Іршавському, Виноградівському, Тячівському районах; 1 братство (зі статусом юридичної особи); 1 друкований ЗМІ; 1 електронний ЗМІ; 2 веб-сайти. Завершено реєстрацію в Закарпатській обласній державній адміністрації 4 Статутів парафій релігійних громад (1 – шляхом переходу з УПЦ Московського патріархату, 3 – новостворені шляхом переходу частини вірних із УПЦ Московського патріархату). Водночас 3 Статути новостворених парафій релігійних громад (шляхом переходу частини вірних із УПЦ Московського патріархату) знаходяться на розгляді в Закарпатській ОДА. До ряду новостворених парафій, також долучились, шляхом переходу, і ряд представників Мукачівської греко-католицької єпархії. Щодо реєстрації ще 8 Статутів новостворених парафій релігійних громад (шляхом переходу частини вірних із УПЦ Московського патріархату), то вони перебувають на стадії завершення оформлення документації для подальшого подання на розгляд Закарпатської ОДА. Триває робота щодо створення нових парафій релігійних громад УАПЦ у всіх районах області. Підготовлено до рукоположення у сан диякона 2 кандидатів. Таїнство рукоположення яких планується провести протягом найближчого часу.

До цього ж у січні поточного року за штат єпархії було виведено двох кліриків: одного – за порушення Статуту УАПЦ і неналежну поведінку, іншого – в зв'язку з переїздом на постійне місце проживання за межі Закарпатської області.
Наразі маємо тільки три храми, які належать до Карпатської єпархії УАПЦ. Інші новостворені парафії вирішують питання обладнання тимчасово домових храмів і поряд із цим планують роботу щодо подальшого будівництва нових каплиць й церков.
Політику про насильницьке захоплення чи роз'єднання вірників релігійних громад інших єпархій, незалежно до якої церковної структури вони належать, я категорично не приймаю, відкидаю і забороняю. Вірю в те, що не за горами той час, коли з допомогою Господа Бога українські православні нарешті подолають насаджене чужинцями церковне розділення і в Україні буде утверджено єдину Помісну Автокефальну Українську Православну Церкву.

Історія УАПЦ у ХХ ст. була дуже складною, вона кілька разів була знищена і знову відроджувалася. Українські медіа до останнього часу доволі рідко згадували про УАПЦ, отож розкажіть будь-ласка про сучасний005-005-300x200300x200 стан Церкви.

– Так, Ви маєте рацію. Історія відродження нашої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви, яка бере свої початки від апостольської місії апостола українського Андрія Первозваного (33–70 рр. І ст.), є тернистою, але правдивою і благодатною. Після нищення нашої прабатьківської Української Церкви різними політичними режимами чужинських імперій й держав, особливо упродовж кінця ХVІ–ХХ ст.ст., за участі підконтрольних їм Помісних Церков, офіційне проголошення відродження Української Автокефальної Православної Церкви відбулось 5 травня 1920 року в Києві за часів відновлення нашої історичної державності – Української Народної Республіки. Та подальша окупація УНР військами комуністичної Московії призведе до того, що в умовах СРСР відновлену УАПЦ буде піддано репресіям і забороні. Натомість у 1942–1944 рр., в умовах Другої світової війни, Польська Православна Церква (єпархії та парафії якої раніше були у складі Української Церкви), за згодою Вселенського Патріархату, відновить і висвятить новий єпископат для відродженої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви. Єпископська спадковість від якого зберігається в УАПЦ до сьогодні, серед висвячених у 1942 році Польською Православною Церквою був і майбутній перший Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ Святійший Мстислав Скрипник (на патріаршій кафедрі: 1990–1993 рр.). Після 1945 року до 1990 року діяльність УАПЦ знову буде заборонена комуністично-радяським режимом СРСР. І тільки з піднесенням нової хвилі національно-визвольного руху наприкінці 80-х початку 90-х рр. минулого століття за відновлення історичної державної незалежності України, безпосередню участь в якому приймав і я особисто, розпочнеться і рух за новітнє відродження УАПЦ в Україні (яка до того часу діяла в діаспорі). 5–6 червня в Києві відбувся Всеукраїнський Православний Помісний Собор, на якому було проголошено відродження прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви (скорочена назва – Київський Патріархат) та обрано першого Патріарха Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ Святійшого Мстислава Скрипника, який на той час був і Першоієрархом УАПЦ у США та діаспорі. Святійший Патріарх Мстислав Скрипник восени 1990 року проголосив об'єднання єпископату та всієї повноти УАПЦ в Україні, УАПЦ в США та УАПЦ у діаспорі в єдиній соборній апостольській Українській Автокефальній Православній Церкві. Наразі УАПЦ у США та діаспорі входить до складу Вселенського Патріархату, а УАПЦ в Україні перебуває в духовно-молитовній єдності зі Вселенським Патріархом як Першоієрархом Матері-Церкви для України.

На сьогодні Українська Автокефальна Православна Церква, як канонічно та історично прабатьківська Українська Церква, представлена в усіх регіонах України. Діяльність Церкви визнана офіційно державою. До єпископату УАПЦ входять канонічно висвячені 12 єпископів: 3 митрополити, 4 архієпископи та 5 єпископів (два з них вікарні). 4 червня 2015 року новим Предстоятелем УАПЦ на Помісному Соборі у Києві було обрано Блаженнійшого Макарія Малетича, Митрополита Київського і всієї України.

008-300x200– Які на Вашу думку перспективи розвитку УАПЦ у межах України та Закарпаття?

– Українська Автокефальна Православна Церква, Церква-Мучениця українського народу, відродила свою історичну, канонічну й апостольську місію в Україні. Історія початків і розвитку Української Церкви на нашій землі має близько 2000 років, але у нас цю історію украли і змусили народ про неї забути. Навіть в рідному Закарпатті, мало хто пам'ятає про те, що до 1946 року православні єпархії і приходи в нашу краї ніколи не мали жодного офіційного відношення до Московського Патріархату, який був насаджений нам тільки 70 років тому і відігравав за часів СРСР, як і відіграє і на сьогодні, не останню роль в проведенні московсько-імперської антиукраїнської пропаганди, і зокрема, поширенні ідей «лжерусского мира». З пам'яті закарпатців різного роду чужинцями і ординцями, та правлячими режимами їх держав, було стерто навіть згадку про багатовікову належність православних віруючих Закарпаття до нашої первинної прабатьківської апостольської Української Церкви і, зокрема, Вселенського Патріархату. Так само як бачимо і різного роду політичні спекуляції щодо національної приналежності українців Закарпаття, приховування правдивої історії нашого державного будівництва та подальшого насильницького розділення, чужинської анексії наших земель, замовчування багатовікової духовної та культурної спадщини нашого народу. Але шлях до правди і відродження історичної пам'яті народу зупините не можна. Звичайно, в умовах відновленої державної незалежності України український народ неодмінно відродить і свою прабатьківську майже 2000-літню Українську Автокефальну Православну Церкву. Бо відродивши свою церковну єдність, ми тим самим утвердимо і єдність національну та державну. Тож на шляху до єдності українських православних, Українська Автокефальна Православна Церква виступає за об'єднання УАПЦ, УПЦ КП та української частини УПЦ МП.

– Українські медіа досить широко висвітлювали події довкола переговорів про об'єднання УАПЦ і УПЦ КП. Коли ж воно так і не відбулося, то УПЦ КП звинуватила у зриві переговорів УАПЦ. Чи знаєте, як було насправді? Чи справа об'єднання – це вже минуле?

– Об'єднання українських православних і утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви – це майбутнє Української Церкви. І альтернативи цьому немає. На сьогодні автокефальними і канонічно чинними Помісними Українськими Церквами в нашій державі є тільки дві – прабатьківська майже 2000-літня апостольська Українська Автокефальна Православна Церква (відроджена 5 травня 1920 року, скорочена назва – Київський Патріархат) і Українська Православна Церква Київського Патріархату (проголошена у червні 1992 року). При цьому слід пам'ятати, що канонічність Церкви перед Богом, а не земними князями, визначається її належністю до Вселенської Церкви Христової, через апостольську спадковість, чистоту дотримання святих церковних догматів і канонів, а не через політичні спекуляції та зловживання на церковній ниві, в імперських інтересах, тієї чи іншої держав та підконтрольних їм церковних структур. Відповідно Українська Православна Церква Московського Патріархату (до 1990 року під назвою Український Екзархат РПЦ), як структурний підрозділ Російської Православної Церкви в Україні, не є самостійною Церквою та не визнається як автокефальна Помісна Церква на міжцерковному рівні. На сьогодні, в умовах державної незалежності України, УПЦ Московського Патріархату є розкольницькою церковною структурою, яка в супереч святих церковних догматів та канонів, умисно розділяє поміж собою український народ, зокрема, українських православних в ординсько-імперських інтересах Московії (Російської Федерації). Але цю правду від українських православних умисно приховують. Тож для майбутнього Української Церкви наразі важливим є те, щоб в першу чергу УАПЦ та УПЦ КП знайшли між собою порозуміння та відновили діалог щодо пошуку шляхів до об'єднання. Бо порозуміння між УАПЦ та УПЦ КП прискорить і процес приєднання до переговорного процесу й української частини кліру і вірників з УПЦ МП.

Щодо процесу пошуку шляхів до порозуміння та об'єднання УАПЦ і УПЦ КП, то найперше – обом сторонам потрібно виявити добру і чесну волю. По-друге, відмовитися від власних амбіцій і непотрібних взаємних докорів. І третє, не говорити, а зібратися духом і якнайшвидше створити високопрофесійні робочі групи з відновлення діалогу (для початку) та напрацювання проектів пропозицій щодо канонічно-правового механізму об'єднання Українських Церков, які приведуть до позитивного результату. За один тиждень чи декілька місяців такий процес не можна завершити, бо, крім бажання, є ціла низка канонічно-правових питань, які потребують узгодження та підготовки як на рівні кожної, окремо взятої церковної структури, так і на рівні спільних засідань і державної реєстрації. Тому поспішність, яку в односторонньому порядку в 2015 році виявляло керівництво УПЦ КП, не могла призвести до позитивного завершення розпочатого у минуло ріці діалогу. Думаю, це розуміли і розуміють всі, хто безпосередньо брав участь у цих переговорах, чи хто спостерігав за ними. Шуму і піару було багато, навіть занадто, а результативність – нульова. УАПЦ, яка нещодавно пережила смерть свого Предстоятеля та тільки-но обрала нового главу Церкви, не була винуватою у зриві переговорів із цього питання. До того ж УАПЦ не заявляла про вихід із переговорного процесу. Так чи інакше, але діалог неодмінно потрібно продовжити, шляхи об'єднання (а не приєднання) слід шукати і якнайшвидше знайти. Цього чекає від нас і Отець наш Небесний, цього чекають від нас співвітчизники в Україні, цього потребує і наша Українська Держава та прабатьківська, майже 2000-літня апостольська Українська Церква.

– Окремі церковні діячі намагаються підірвати історичну онову УАПЦ, мовляв, це церковна формація, котра виникла у 1993 р. і не має нічого спільного з УАПЦ початку і середини ХХ ст.012-300x200

– Ті, хто це говорять, або не знають історію Української Церкви, зокрема відродження УАПЦ, або є провідниками «лжерусского мира», які й надалі прагнуть дурити український народ.

Коротко про тернистий шлях УАПЦ до свого відродження в ХХ ст. я виклав вище. Стосовно подій 1992–1995 рр. навколо УАПЦ, то ці роки в чергове стали великим випробовуванням для нашої Церкви. У червні 1992 року посткомуністична влада на чолі з тогочасним Президентом України комуністом Леонідом Кравчуком (колишнім комуністичним ідеологом, другим секретарем ЦК КПУ – КПРС), порушуючи Конституцію України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Статут Української Автокефальної Православної Церкви, свавільно зняла з державної реєстрації Статут УАПЦ. Натомість зареєструвала Статут новопроголошеної церковної організації – Української Православної Церкви Київського Патріархату. УАПЦ з таким рішенням посткомуністичної влади не погодилась, а Святійший Мстислав Скрипник, Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ, відповідно оскаржив незаконні дії влади. Відновити реєстрацію Статуту відродженої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви вдалося тільки в 1995 році, після не обрання Леоніда Кравчука Президентом України на новий термін. Та внаслідок таких свавільних і незаконних дій тогочасної політичної влади України на чолі з президентом Леонідом Кравчуком було штучно породжено нове розділення між українськими православними, а відроджена прабатьківська УАПЦ була зловмисно зупинена на шляху входження до складу Вселенського Патріархату і, відтак, подальшого визнання та здобуття повної автокефалії на міжцерковному рівні. Про ці чорні сторінки з новітньої історії посткомуністичної влади, причетної до поглиблення процесу розділення українських православних, в Україні тривалий час, і на сьогодні зокрема, просто замовчували.

Українська Автокефальна Православна Церква офіційно належить до історичної прабатьківської канонічної апостольської Української Церкви, яка після знищення Московським царством і Московською Церквою у 1721 році відродилась 5 травня 1920 року за часів Української Народної Республіки; далі після знищення комуністично-радянським режимом СРСР в 1927–1941 рр. відновила свій єпископат через Польську Православну Церкву за згодою Вселенського Патріарха в 1942–1944 рр.; через чергові гоніння Московського комуністично-радянського режиму у повоєнні роки вимушено діяла в діаспорі й заново відродилась в Україні у 1989–1990 рр. та діє по сьогодні. Канонічно-церковну та духовну спадковість УАПЦ веде від апостольської місії в Скіфії-Русі-Україні апостола українського Андрія Первозваного, заснування і діяльності Скіфської єпархії (ІІ – середина ІХ ст.ст.) та заснування Української (Руської) Церкви з центром Митрополії у Києві за правління блаженного князя Київського Оскольда з династії Кия і святителя Фотія, Патріарха Константинопольського. Інші церкви в Україні, незалежно від їхньої юрисдикцій, такої канонічно-церковної і догматичної історичної традиції Української Церкви не проголошують та не дотримуються.

Щодо Вашої згадки про 1993 рік, то це рік упокоєння першого Патріарха Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ Святійшого Мстислава Скрипника, який відійшов у вічність 11 червня. Ця смерть була важкою втратою для УАПЦ і для всієї України та української діаспори. Наступником Святійшого Мстислава Скрипника Помісний Собор УАПЦ обрав Святійшого Дмитра Ярему, і Церква, незважаючи на різного роду перепони, продовжила свою спасительну місію в Україні та продовжує по сьогодні.

006-300x200– Зараз чимала кількість священнослужителів перебуває на Сході. Чи є там і представники УАПЦ?

– Так, Українська Автокефальна Православна Церква разом із усім українським народом надає посильну матеріальну допомогу та проводить душпастирську опіку в зоні військових дій на сході України. Неодноразово з душпастирською та гуманітарною місією в зоні бойових дій на сході України перебував і Блаженнійший Макарій Малетич, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ. Періодично до наших українських захисників їздять священнослужителі УАПЦ. Є в зоні віськового конфлікту і військові капелани, які належать до нашої Церкви. Особисто мною на потреби українських воїнів на Сході України адресно передано близько 60 000 грн. На єпархіальному рівні здійснюємо душпастирську опіку як над тими нашими захисниками що перебувають на фронті, а також тими що повертаються додому. Окрім того, на пільгових умовах, в очолюваних мною університеті та академії, на сьогодні здобувають вищу освіту (на заочній та дистанційній формах навчання) цілий ряд наших військових та добровольців.

– Дані ЗМІ свідчать, що кількість парафіян «Московського патріархату» зменшується. Якою є динаміка на Закарпатті щодо парафіян УАПЦ?

– Процес відродження та повернення українців у лоно своєї прабатьківської Української Церкви є неминучим. І ніхто його не зупинить, як би не старались провідники «лжерусского мира». Щодо нашого рідного Закарпаття, то на сьогодні в складі єпархій УАПЦ і УПЦ КП вже діє близько 60 парафій (як зі статусом юридичної особи, так і без статусу юридичної особи) як новостворених, так і тих, що перейшли із УПЦ Московського патріархату. І динаміка повернення православних на Закарпатті в лоно своєї прабатьківської Української Церкви зростає. І на мою думку, вона буде тільки зростати. І це закономірно, бо всі ми є один український народ та духовні спадкоємці однієї прабатьківської Української Церкви Христової. Тож за заповідями Божими, маємо бути єдиними, а не розділеними поміж ворогів.

– Читав, що священиків по Україні просили визнати Російську Федерацію – державою–агресором. Чи звертались до Вас із таким?

– Із таким проханням до мене особисто чи до єпархії офіційно ніхто не звертався, і в цьому немає потреби. Бо УАПЦ вважає Російську Федерацію на чолі з московсько-путінським режимом країною-агресором проти України. Як священнослужитель я засудив агресивну політику Президента Російської Федерації Володимира Путіна щодо України ще на початку травні 2014 року, про що заявив відкрито.

– Чимало дискусій точиться навколо створення єдиної Помісної Церкви. Чи можливо створити єдину Помісну Українську Православну Церкву?

– Створення єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви є закономірним і неминучим в Україні. Це відповідає багатотисячолітній історії нашого національного, державного і церковного будівництва, а також святим догматам і канонам Вселенської Церкви Христової. Церковна єдність, як це нас учить і Святе Писання, є запорукою єдності національної і державної та благополуччя української нації.

Українську Церкву тривалий час умисно нищили чужинські держави та імперії з метою духовного та національного розділення українців, та відповідно легшого захоплення наших земель і розділення Української держави. Таке нищення Української Церкви, у різні часи, проводилось як із Заходу, так і Сходу. Також політика розділення українців на церковному підґрунті проводиться і сьогодні московсько-путінським режимом за участі Московського Патріархату в Україні, в умовах так званої окупаційної гібридної війни. Подібна ситуація, не приведи Боже, може виникнути у майбутньому і у відносинах із Західними державами, як це у же не раз було в трагічній історії України. Тому нам необхідно чим швидше подолати розділення українських православних і утвердити єдину Помісну Автокефальну Українську Православну Церкву, і виконати заповіді Божі і об'єднати свій народ. Згодом, вірю у це, до процесу об'єднання Української Церкви, мала би навернутись і Українська Греко-Католицька Церква та Мукачівська греко-католицька єпархія.

Духовна і церковна єдність української нації – це запорука національної і державної єдності, могутності та благополуччя нашого народу. Тож нехай Всемилостивий Господь Бог допоможе нам утвердитись на шляху до духовної, національної і державної єдності.

– Зараз говорять про єдину дату святкування Різдва! Як Ви вважаєте, це можливо?010-300x200

– Християни у світі мають бути єдині, до цього закликає Спаситель наш Ісус Христос! Я за те, щоб всі християни у світі та, зокрема, в Україні святкували Різдво Христове та Пасху Божу в одні і ті ж дні. Розбіжність у днях святкування полягає тільки у тому, який саме календар – Григоріанський чи Юліанський – використовується тією чи іншою Церквою. Фактично, всі і так святкують ці свята у ті самі дні, тільки з різницею у датах що штучно створюється через застосування різного літочислення. Але ухвалювати рішення щодо єдиних дат потрібно злагоджено, щоб не породити нового розбрату та розділення. При цьому не руйнувати вікові традиції свого народу. Відповідно необхідно провести просвітницьку і роз'яснювальну роботу серед віруючих, щоб запропоновані зміни були сприйняті без нарікань та заперечень.

– Не можемо спитати про Ваш конфлікт минулого року з УПЦ МП!

– Особисто у мене жодного конфлікту з УПЦ МП не було і немає. З відходом у вічність 5 липня 2014 року Блаженнійшого Володимира Сабодана, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ МП, всі мої офіційні контакти з цією церковною структурою були припинені. Ще в 2013 році, з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира Сабодана, я офіційно перейшов до кліру Лангадської митрополії Елладської Православної Церкви (в лоні якої 20 березня 2010 року в храмі святої Феодори однойменного монастиря в Салоніках Солунської митрополії прийняв чернечий постриг та був возведений в архімандрити Всесвятійшим Анфімом Руссасом, митрополитом Солунським).

У 2014 році новообране керівництво на сьогодні розкольницької УПЦ Московського Патріархату (митрополит Онуфрій Березовський і митрополит Антоній Паканич) просто переплутало поняття релігійної організації «Українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви Московського патріархату» з правовим статусом вищих навчальних закладів, зокрема Української богословської академії (попередня назва УУБА) у складі Карпатського університету імені Августина Волошина, до створення яких вони не мали жодного стосунку. Щоправда у грудні 2014 року, вже за правління митрополита Онуфрія Березовського та активної участі митрополита Антонія Паканича (відставки якого з усіх церковних посад свого часу вимагав спочилий у Бозі Блаженнійший митрополит Володимир Сабодан), вище зазначену релігійну організацію, УУБА УПЦ МП, ліквідовують (саме як релігійну організацію). Це буде зроблено вже після смерті Блаженнійшого Митрополита Володимира Сабодана, почесного доктора, почесного професора та фундатора Ужгородської академії. При цьому ліквідовують уже за перебування на посаді ректором УУБА УПЦ МП як релігійної організації не мене, який на той час не перебував у клірі УПЦ МП, а архієпископа Мукачівського й Ужгородського Федора Мамасуєва (з червня 2014 року). Але про це в УПЦ МП забувають згадувати...

Із останніх посад в УПЦ МП – ректора релігійної організації УУБА УПЦ МП (січень 2002 – червень 2014) та Уповноваженого УПЦ МП з вищої освіти та науки (червень 2011 – червень 2014), – на які я свого часу був призначений спочилим у Бозі Блаженнійшим Митрополитом Володимиром Сабоданом, мене було очікувано звільнено митрополитом Онуфрієм Березовським на Синоді 19 червні 2014 року. Цим звільненням між мною та УПЦ Московського Патріархату було припинено будь-які офіційні відносини, оскільки з 2013 року я вже належав до кліру Лангадської митрополії Елладської Православної Церкви (Греція). Жодних надалі, після 19 червня 2014 року, офіційних і канонічно-правових стосунків до мене УПЦ МП не мала і не могла мати. Про що, зокрема, Елладська Православна Церква офіційно повідомила Московську Патріархію РПЦ на початку 2015 року у відповіді на їхній офіційний запит (надісланий митрополитом Іларіоном Алфеєвим за дорученням Московського Патріарха Кирила Гундяєва). А вже 3 червня 2015 року мене було зараховано до кліру прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви.

001-300x200Тож який конфлікт міг бути між мною і новим промосковським керівництвом УПЦ МП, якщо з його призначенням та подальшим обранням в 2014 році я уже тривалий час не належав до кліру цієї церковної структури ? Зрозуміло, що з мого боку, жодного...

Але поряд із цим, зауважу, що із більшістю раніше знайомих мені кліриків і віруючих УПЦ Московського Патріархату в Україні, як і в РПЦ загалом, у мене залишились добрі взаємини. Спілкуємось і надалі, та підтримує дружні відносини. При чому більшість із них переконана в тому, що не за горами той час, коли породжене чужинцями розділення українських православних буде подолано і в Україні буде утверджено єдину Помісну Автокефальну Українську Православну Церкву.

– Які особистісні та єпархіальні плани на 2016 рік у Вас як Владики?

– На церковній і душпастирській ниві, з допомогою Господа Бога, – і надалі розбудовувати парафії та інші церковні структури Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви на Закарпатті, проводити роботу щодо подолання розділення серед українських православних та боротись за утвердження нашої історичної прабатьківської канонічної апостольської єдиної Помісної Української Автокефальної Православної Церкви.

На ниві освітньої та наукової роботи – працювати в рамках освітніх і наукових програм у Карпатському університеті імені Августина Волошина та Українській богословській академії, а також у Міжнародній академії богословських наук.
В особистому житті – те, на що благословить мене Господь Бог як його служителя та монаха.

Планів багато, і всі вони є богоугодні, мирні та на славу української нації, Української Держави та Української Церкви, чого зичу і Вам!

Джерело:http://religion.uz.ua/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ffhУБА реклама 16 copy copy copy

vydavnyctvo copy

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Держава може лише сприяти об’єднанню церков, а не стимулювати цей процес, – експерт

Держава може лише сприяти об’єднанню церков, а не стимулювати цей процес, – експерт

Державна влада не вправі стимулювати об'єднання релігійних спільнот, вона може лише сприяти цьому процесу.

Виступ Президента України на зустрічі з Всеукраїнською радою церков

Виступ Президента України на зустрічі з Всеукраїнською радою церков

«І були ми сліпими, і світла правоти не бачили, в омані ідольській блукали, і до того ж глухими були до спас...

Історична довідка християнізації України та становлення УАПЦ

Історична довідка християнізації України та становлення УАПЦ

40 – 70- рр. І ст. – апостольська місія апостола українського Андрія Первозванного на теренах Скіфії-Русі-Укра...

РПЦ обьявила войну Киеву, или почему Украина необходимо решить религиозный вопрос

РПЦ обьявила войну Киеву, или почему Украина необходимо решить религиозный вопрос

Украинская православная церковь Московского патриархата превратилась в мощное оружие, которое защищает интерес...

Не молитовою єдиною. Українська мова в Київській Русі

Не молитовою єдиною. Українська мова в Київській Русі

В Соборі Св. Софії, де Президенти незрідка моляться за Україну, відкрито написи тисячолітньої давнини, на яких...

Украина стремится иметь свою Поместную православную Церковь

Украина стремится иметь свою Поместную православную Церковь

Социологические исследования, если они действительно научно обоснованные, — это не просто зеркало существующег...

Юдина зрада, Голгофа та Великдень України

Юдина зрада, Голгофа та Великдень України

Україна пройшла Великий піст і святкує Великдень. Чи може для окремої країни існувати свій Гетсиманський сад? ...

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

30 березня 2015 року виповнилось 150 років з дня смерті великого будителя карпатоукраїнців (карпаторуських, ру...

Історія переслідування української мови, а через неї і української нації, чужинськими владами в україні за останні 400 років

Історія переслідування української мови, а через неї і української нації, чужинськими владами в україні за останні 400 років

3 липня 2012 року фракція Партії регіонів та Комуністичної партії (обидві політично-ідеологічні спадкоємці КПР...

Речник УПЦ МП виступив проти надання західними країнами зброї україні у війні з московсько-путінськими окупантами...

Речник УПЦ МП виступив проти надання західними країнами зброї україні у війні з московсько-путінськими окупантами...

"Реанімований комуністично-ординський режим Московії активізує антиукраїнську пропаганду та подальше розділенн...

Лист - заклик до об'єднання всіх православних Церков в Україні і визнання світовим православям автокефалії єдиної Помісної Православної Церкви

Лист - заклик до об'єднання всіх православних Церков в Україні і визнання світовим православям автокефалії єдиної Помісної Православної Церкви

З настанням весни пробуджується вся природа . Цьогорічна весна є променем надії і початком нового життя, особл...