Архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за полеглим українським козацтвом ліквідованої московським царизмом Запорозької Січі 1775 року

image16615 червня 2013 року виповнилось 238 років з того дня, коли за наказом російської цариці-імператриці Катерини ІІ, шляхом військової інтервенції (підступно-віроломного загарбання), було захоплено Запорізьку Січ та ліквідовано залишки автономного управління на лівобережній Україні.

Дана трагічна подія в історії українського народу та його державності відбулась 15 червня 1775 року, за останнього кошового отамана Запорізької Січі Калнишевського Петра Іванова, що в подальшому буде заарештований, заточений на довічне утримання в казематах Соловецького монастиря (Соловецькі острови у Білому морі, Російська Федерація), в якому після помилування 2 квітня 1801 року новим московським царем-імператором Олександром І Павловичем на 113 році свого страждальницького життя і помер 12 листопада 1803 року, прийнявши перед цим чернечий постриг.
В нагоди цих трагічних подій, 15 червня ц.р. ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професор, архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за всіма полеглими від свавілля і загарбницької війни московського царизму українськими козаками Запорізької Січі та їх кошовим отаманом Калнишевським Петром Івановичем.

Історична довідка:
15 червня 1775 року за наказом російської імператриці Катерини II московське військо зруйнувало Запорізьку Січ
Задовго до зруйнування Січі царський уряд, поступово звужував її автономію, не тільки відбирав землі, а й втручався в галузі управління, самоврядування, судочинства, церковні справи. Грунтовні дослідження на цю тему залишила нам Олена Апанович у книзі "Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі". Зі вступом Катерини II на престол втручання царизму в демократичний лад Запорозької Січі, її управління набрало безцеремонного, брутального характеру. Але на далеких обріях вимальовувалася неминучість війни з Туреччиною, протистояти якій у південних степах без запорожців московській армії було б непросто. Тому кошовий отаман Січі Петро Калнишевський, який мав величезний авторитет на Запорожжі, ще десять років залишався кошовим отаманом і протягом семи років війни командував військом. Доля Січі остаточно вирішилася 23 квітня 1775 року на так званій раді при височайшому дворі московської цариці Катерини ІІ. На ній із розробленим планом знищення Січі за допомогою збройних сил виступив новоросійський генерал-губернатор, фаворит Катерини II, Потьомкін. Для операції проти козацтва було використане військо, що поверталося з російсько-турецької війни, загальною чисельністю понад 100 тисяч чоловік. Командував цими силами генерал-поручик Петро Текелі. Царські війська швидко зайняли Запорожжя - певною мірою завдяки раптовості нападу, а також нечисленності січової залоги. Більша частина козаків на той час розійшлася по домівках або подалася на промисли. Січ охоронялася тритисячним гарнізоном із 20 невеликими гарматами. Залоги були ще слабкішими. 4 червня (за старим стилем), ніде не зустрічаючи опору, піхотно-кінне з'єднання царських військ, ніким не помічене, підійшло до стін січової фортеці. Вартових було знято, артилерію захоплено, на вулицях передмістя поставлено охорону. Після блокування січової гавані на річці Підпільній і захоплення суден, що стояли там, Текелі ждав зустрічі з кошовим отаманом. Старшинська рада з участю духовенства після тривалого обговорення вирішила здати Січ без найменшого опору. Багато зусиль доклали кошовий отаман Петро Калнишевський і запорозький архімандрит Володимир Сокальський, щоб переконати козаків скоритися імператорській волі. Небажанням проливати християнську кров пояснили вони свою позицію. Наступного дня за наказом Текелі із січових сховищ забрали й вивезли в поле боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності й архів запорозької військової канцелярії. Гармати, військовий скарб, клейноди й частина архіву пізніше були відправлені до Петербурга. За розпорядженням військових властей всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, пушкарню засипали. Вища січова старшина була репресована.

Прес-служба УУБА-КаУ