Ректор УУБА-КаУ відслужив заупoкійну літію за всіма жертвами Волинської трагедії 1943 року

14 липня 2013 року, в дні літнього ушанування 70-ї річниці Волинської трагедії (кровавого протистояння між українцями і поляками), ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професор, архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за всіма полеглими жертвами Волинської трагедії 1943 року.

По завершенні заупокійної літії, архімандрит Віктор (Бедь) відслужив молебень до Господа Бога за примирення та мирне співіснування українського та польського народів на майбутні віки.

Історична довідка:

Волинська трагедія ( «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту (№№ 107, 202 – польські поліцейські батальйони сформовані Гестапо і що діяли на стороні фашистської Німеччини), та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні, або за В. В'ятровичем «Другої польсько-української війни». У ширшому сенсі, складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.
Метою дій українських націоналістів на Волині було передусім бажання перешкодити майбутнім претензіям Польського уряду на ці землі (так, як це сталося після завершення Першої світової війни). Крім того, нелояльне до УПА польське населення було потенційною опорою для фашистської Німеччини та комуністичного СРСР. На початок літа 1943 року сили УПА складали, за різними даними, від 3 до 12 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 8—20 тисяч. Натомість польські партизанські відділи в регіоні нараховували тільки 1300 вояків, і ще близько 3600 осіб, які мали зброю, діяли в базах самооборони.
В традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка винятково польського населення; в українській — як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Ця тема значно більше досліджена з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни. Для праць польських істориків характерна тенденція перебільшувати польські жертви за рахунок применшення українських жертв, зараховувати загиблих українців від рук поляків, як поляків, що загинули від рук українців та включати у число польських жертв інших людей частково навіть не польської національності, які загинули при зовсім інших обставинах і які не мали стосунку до Волинської різанини. Українські історики переважно почали досліджувати цю тему після проголошення Україною незалежності.
Кількість жертв, яку називають дослідники, сильно варіюється. За польськими підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч осіб (головним чином польської цивільної сільської людності), з яких 18 тисяч — із встановленими прізвищами, а з українського боку — до кількох тисяч осіб. Кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, включаючи Волинь, за деякими підрахунками сягає 21-24 тис. осіб.
За українськими дослідженнями, лише на території одного Володимирського району поляки вбили майже 1500 цивільних українців. На території Рівненської області виявлено понад 10 тисяч жертв від рук польських комуністичних, шовіністичних, колаборантських формувань та польської самооборони, а кількість встановлених злочинів, скоєних поляками, вже перевищила 1500].
За підрахунками Степана Макарчука, загальні втрати серед цивільного українського населення Волині під час Другої світової війни склали бл. 120 тис. осіб. (Це без втрат убитих на фронті 70 тис. та убитих в ході радянських каральних акцій проти повстанців та підпільників УПА — 45 тис. осіб.) Водночас, на думку Макарчука, скільки з цих 120 тис. осіб загинули від рук поляків визначити важко, оскільки більшість злочинів у радянські часи «списували» на німців, зокрема й масові вбивства українців, здійснені польськими колаборантами у формуваннях допоміжної поліції.
Головним політичним наслідком подій на Волині стали так званий «українсько-польський обмін населенням», здійснений протягом 1944—1946 років, та операція «Вісла» (1947). У рамках цих акцій польський комуністичний уряд за участі Червоної Армії спершу депортував частину українського населення Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на територію СРСР, а згодом тих, хто відмовився покидати свої оселі, було насильно виселено на західні території Польщі. Водночас рештки польського населення Волині та Галичини також було виселено на територію Польщі.

Прес-служба УУБА-КаУ