Архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за провідником ОУН Мельником Андрієм Атанасовичем

MA1 листопада ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої світи і наук, професор архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за спочилим головою Організації українських націоналістів (23.05.1938 – 01.11.1964 рр.) полковником Мельником Андрієм Атанасовичем (12.12.1890 – 01.11.1964 рр.) у день його смерті в Люксембургу.

У молитві до Господа Бога отець-ректор просив прощення всіх земних гріхів для спочилого та всіх полеглих і померлих борців за національну і державну незалежність української нації та України.

Прес-служба УУБА-КаУ

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА:

Андрій Атанасович Мельник (12 грудня 1890, Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формаціїСічових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.

У 1914–1916 рр. Андрій Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 року Андрій Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Російська Федерація).
6 січня 1917 року група українських старшин, серед яких Андрій Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.
З 19 грудня 1918 року Андрію Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Андрій Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 року — начальник Штабу Дієвої Армі УНРї, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.
У 1920–1921 рр. — інспектор військових місій Української Народної Республіки у Празі.
У 1922 році повернувся в Галичину, де став співзасновником Української військової організації (УВО), а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 року Андрій Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1932–1938 рр. — член правління видавничої спілки «Діло», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.
Після убивства агентом НКВС СРСР полковника, провідника ОУН Євгена Коновальця 23 травня 1938 року Андрій Мельник став головою проводу Українських націоналістів. 26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів та проголосив український націоналізм ідеологією ОУН. Організація українських націоналістів на з'їзді визначила напрямки розбудови внутрішнього устрою Української держави на засадах націократії — «влади нації в державі, що спирається на зорганізовані й солідарні співпраці всіх соціально-корисних верств, об'єднаних — відповідно до їх суспільних функцій — в представницьких органах державної влади». Рішенням з'їзду головою ОУН і надалі було обрано Андрія Атанасовича Мельника. У роки німецько-фашистської окупації України Андрій Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 був ув'язнений німецько-фашистським режимом в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 року жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 на ІІІ Великому зборі Українських націоналістів Андрій Мельник обраний довічним їх головою.
У післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію українських емігрантських сил. У 1957 році висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 році зі створенням Світового Конгресу вільних українців.
Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. 31 жовтня 1965 року на кладовищі Боневуа відкрито і освячено пам'ятник на могилі Андрія Атанасовича Мельника.

За матеріалами ЗМІ