Архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за гетьманом Лівобережної України Павлом Полуботком

polubotok31 грудня, ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професор, архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за видатним українським військовим, політичним і державним діячем, гетьманом Війська Запорізького, головою Лівобережної України (1722 – 1724) Павлом Леонтійовичем Полуботком (бл.1660 – 18.12.1724) у день його мученицької кончини, 18 грудня за старим стилем (31 грудня за новим стилем), в Петропавловській фортеці Санкт-Петербурга Московії в наслідок нелюдських тортур за наказом московського царя-імператора Петра І.

У молитві до Господа Бога, отець-ректор просив прощення усіх земних гріхів, допущенних з власної волі чи під примусом, для небіжчика і всіх полеглих у боротьбі за державну незалежність України, дарування їх душам вічного спокою та життя у піднебессі, повідомляє прес-служба УУБА-КаУ

Біографічна довідка:
Павло Полуботок (1660 (?) — 18 грудня 1724) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1722–1724). Представник козацького роду Полуботків. Син Леонтія Полуботка.Чернігівський полковник. Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур.
Павло Полуботок народився близько 1660 року на родинному хуторі Старополуботівський (Полуботівка), нині смт.Шрамківка в заможній козацькій родині. Прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату. Батько Леонтій Полуботок послідовно служив писарем та сотником Чернігівського полку, а згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.
В 1670-х роках Павло Полуботок навчався у Києво-Могилянській академії. 1680 року він одружився із Єфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товаришЧернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша.
1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним, позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. Проте на початку 18 століття Павло Полуботок повернув собі ласку гетьмана. 1703 року Іван Мазепа затвердив за ним землеволодіння у Чернігівському полку, а 1705 року дав згоду на його обрання чернігівським полковником.
1708 року, в ході Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. 6 листопада того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через недовіру до нього московського царя Петра І.

24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Івана Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від московського царя Любеч з околицями і частину володінь самого Івана Мазепи та Пилипа Орлика.
На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Він мав невелику бібліотеку, колекцію картин, ікон та зброї. За свідченням Якова Марковича, Полуботок цікавився історією і упорядкував котротку «Кроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452–1715 років. Він також був покровителем чернігівського Вознесенського собору.
1722 року Павло Полуботок був призначений наказним гетьманом 10-тисячного козацького загону, який за указом московського царя-імператора Петра І, працював на будівництві Ладозького каналу. Будівництво було непопулярним серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.
В першій половині 1722 року, Павло Полуботок виконував обов'язки наказного гетьмана Війська Запорозького за відсутності Івана Скоропадського. Після смерті останнього, 4 липня 1722 року, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів.
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 року, московський цар-імператор Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу репутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро І влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, московський цар-імператор Петро І не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.
Павло Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням. Павло Полуботок розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Полуботок разом із старшиною не переставав також добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького проти нововведень. Коли Вельямінов, президент Малоросійської колегії, надіслав скаргу на Павла Полуботка, що він протидіє колегії, московський цар-імператор Петро І вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Павла Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. А щоб в Україні в цей час взагалі було якомога менше старшини і козацтва, розпорядився вивести козацьке військо на південний кордон, ніби для охорони України від татар.
У Петербурзі Павло Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоросійських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але московський цар-імператор Петро І страшенно розгнівався на Павла Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
Згідно з оповідями, Павло Полуботок сміливо докоряв Петра І за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: урядують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний московський цар-імператор Петро І крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Перед смертю Павло Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».
Не маючи підстав для обвинувачення Павла Полуботка за його політичну діяльність — оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині Україні, — проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ — несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні тощо. Під цим слідством його тримали кілька місяців, і він, не дочекавшись його закінчення, помер у Петропавловській фортеці 18 грудня 1724 року. Від нелюдських тортур. Незабаром після цього помер і московський цар-імператор, кат України Петро І (28 січня 1725).
Смерть гетьмана Правобережної України Павла Полуботка у Петроградській в'язниці Московії справила глибоке гнітюче враження в Україні, особливо серед старшини. Павла Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Він був похований на кладовищі в Санкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-Прочанолюбця, яка була побудована дерев'яною у кінці 1709 року на пам'ять Полтавської баталії. Зараз на місці цервки стоїть кам'яний Сампсониевский собор, побудований у 1740 році.

За матеріалами ЗМІ.