Архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за видатним українським церковним і громадським діячем Степаном Скрипником (Святійшим патріархом УАПЦ Мстиславом)

mstyslav-uapc11 червня 2014 року ректор Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за видатним українським церковним та громадським діячем Степаном Івановичем Скрипником (10.04.1898 – 11.06.1993; у чернецтві Святійшим патріархом Київським і всієї Руси- України Української Автокефальної Православної Церкви) з нагоди 21-х роковин з дня його смерті.

У молитві до Господа Бога отець-ректор просив прощення всіх земних гріхів, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою та життя у піднебессі.

Прес-служба УУБА-КаУ

Скрипник Степан Іванович (у чернецтві Святіший патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав І УАПЦ; 10 квітня 1898,Полтава — 11 червня 1993, Ґрімсбі, Канада) — визначний український церковний, громадський, науковий діяч, патріарх Української Автокефальної Православної Церкви.
Степан Іванович Скрипник народився у тодішньому центрі українського культурного життя на Лівобережжі — в Полтаві 10 квітня 1898 року. Відвідував Першу Полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив в Російській Імператорській Армії.
У березні 1918 року вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 роках. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
У 1920-ті роки проживав у селі Борсуки (тепер Лановецький район). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини і Волині, належав до провідних членів Волинського українського об'єднання, навчався у Школі політичних наук у Варшаві. У 1930році, бувши обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» уРівному. Очолював у 1941 році організацію допомоги та милосердя під назвою Український допоміжний комітет.
1 вересня 1941 року у місті Рівне відбулося перше засідання Української ради довір'я Волині — громадського органу самоуправління на чолі з Степаном Скрипником. До її складу увійшли відомий письменник Улас Самчук, провідні діячі ОУН(б) на ПЗУЗ Ростислав Волошин, Омелян Грабець, Сергій Качинський. Того дня на засіданні Української ради довір'я на Волині створено «Тимчасову Адміністрацію Української Православної Церкви», яку очолив архієпископ Полікарп (Сікорський).
Обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради.
У квітні 1942 р. був висвячений у ієреї. 14 травня, згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного у Києві, хіротонізований на єпископа Переяславського.
У Почаєві вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков, підписав 8 жовтня 1942 р. «Акт поєднання».
Заарештований гітлерівцями на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук, з 1944 р. жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — у Німеччині, де очолював єпархії в Гессені, Вюртенберзі.
1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади.
З 1949 очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його — заступником митрополита та головою Консисторії.
Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, друкарня, бібліотека, музей, духовна семінарія Святої Софії, церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово».
По смерті митрополитів Іоана (в 1971) та Никанора (в 1969) очолив УПЦ в США а також діаспору в Європі та Австралії.
У 1963 і 1971 зустрічався з Константинопольським Патріархом, домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686 (у складі Константинопольського патріархату).
На початку 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ.
Підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в 1988 році.
На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю більш як 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 після 49-річної розлуки прибув в Україну. митрополит Мстислав (Скрипник) (Літературна Україна, 1990, 25 жовтня).
18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація: став першим Патріархом УАПЦ. Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений її Предстоятелем з титулом Патріарха.
1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії; бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.
Помер у канадському місті Ґрімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.

За матеріалами Вікіпедії