Архімандрит Віктор (Бедь) відслужив літію за полеглими у боротьбі із фашизмом у другій світовій війні

22 06 1941 222 червня ректор Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія КаУ, професор архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за всіма полеглими воїнами, підпільниками, партизанами, полоненими, трудівниками тилу та мирними громадянами, які загинули у боротьбі із фашизмом у роки Другої світової війни (1939 – 1945 рр.) у день початку німецько-фашистської військової агресії проти Союзу Радянських Соціалістичних Республік (в складі якого на той час перебувала і Україна) – 22 червня 1941 року.

У молитві до Господа Бога отець-ректор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиками, дарування їх душам вічного спокою та життя у піднебессі.

Прес-служба УУБА-КаУ

Історична довідка:
22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин фашистська Німеччина без оголошення війни здійснила напад на Радянський Союз. У складі її військ налічувалось 190 дивізій, що становило 5,5 млн. солдатів і офіцерів. У лавах радянської армії на початку війни перебувало близько 5,4 млн. чол. Сучасні історики беруть під сумнів панівну в радянській історичній науці тезу, ніби одна з головних невдач радянських військ на початку війни, це - неочікуваність нападу. Версія ця належить батькові всіх народів Йосипу Сталіну. Як відомо з документальних фактів, радянське керівництво регулярно інформували про підготовку Німеччини до війни. Військові частини, що першими прийняли бої на кордоні, виявили героїзм та надзвичайну витримку. Червона Армія в перші дні війни зазнала шалених втрат зброї, боєприпасів, тисяч танків, гармат, мінометів, складів озброєння, які знаходились практично на кордоні й були захоплені ворогом. Мали місце і прорахунки командування. Будь-яка інформація про можливість нападу ворога, з подачі Сталіна розцінювалась як провокація і могла коштувати життя. Війська не були приведені у бойову готовність, займали невигідні позиції, напрямок головного удару супротивника теж виявився несподіваним. Давно підраховано втрати техніки та зброї, людські втрати. Але чи вдасться колись вирахувати глибину того нещастя, яке принесла війна не тільки народові України, але й людям усієї Європи, усього світу? Чи зробить людство, нарешті, належні висновки? А до того моменту потрібно пам'ятати про криваве жахіття війни, нагадувати про неї, щоб не допустити повторення актів масового знищення людей під цинічним гаслом - війна усе спише. На фото: влітку 1941 року Київ готувався дати відсіч загарбникам. На Брест-Литовському шоссе.

За матеріалами Укрінформу.